Українські забобони

Ну, і останнє: трішечки українських забобонів, щоб ваше перебування в Україні не дуже вас дивувало. Одягнену навиворіт сорочку чи сукню трактують як можливість бути побитим. Не передавайте нічого через поріг, щоб не посваритися: краще наступіть на нього, а ще краще – зайдіть до хати. Ну, і як це назвати, як не ознакою славнозвісної української гостинності? Хочете, щоб майбутній чоловік був рудим – не доїдайте страви (правда, робити це просто неможливо – вони дуже смачні). Бажаєте достатку новенькій оселі – запустіть туди першим кота. Ну, а якщо ваша мета – самотність, то сідайте на куті стола, в цьому випадку, згідно до українських забобонів, шлюб вам не світить. Якщо ви бажаєте подарувати квіти, завжди купуйте парну кількість, бо букети з непарною кількістю прийнято приносити лише на похорон.

А якщо все це вас не лякає – завітайте до України! У містах та селах, у кожній родині, у дитячих садочках та школах, на весіллях, хрещеннях та ювілеях ви обов’язково переконаєтесь: традиції в Україні – це справжній народний скарб, частинку якого вам подарують із відкритим серцем!

Українські звичаї

Українські звичаї, пов’язані із народженням дитини, насичені обереговою обрядністю. А ще – ззабобонами, яких у нас немало. Наприклад, породіллям не можна зустрічатися з хворими, дивитися на змій або стригтися, шити чи різати, купувати щось майбутній дитині. І взагалі, чим менш людей знає про вагітність, тим краще. Провідувати новонародженого не можна чоловікам, та й не всім жінкам протягом 40 днів. Надзвичайно важливим є український обряд хрестин. Відмовитися від кумівства (тобто від статусу хрещеного) і донині більшість вважає за гріх. Традиційні українські пострижини – стриження волосся навхрест – проводять в річницю народження. І, звичайно, у цих обрядових діях народні українські повір’я тісно перетинаються з православними.

Традиції в Україні, безумовно, пов’язані із староукраїнською язичницькою атрибутикою. Наприклад, молодіжне і навіть бешкетне, поетичне й дуже старе свято Івана Купала (в ніч на 7 липня), як у багатьох слов’ян, колись було пов’язано із Днем сонцестояння. Ви на власні очі і зараз можете побачити, як дівчата водять таночки і пускають у воду віночки, а хлопці стрибають через вогнище та шукають квітучий папоротник. Ще одна давня українська традиція, пов’язана із поворотом сонця – 7 січня (зараз – Різдво Христове). Колись у ці зимові часи прийнято було ворожити на майбутнє, і тому зараз різдвяні українські звичаї – це гадання та заклик до природних сил. Напередодні Старого нового Року (13 січня) діти та підлітки і досі щедрують та «маланкують» (на честь преподобної Меланії). Отже якщо ви вмієте співати чи бажаєте щиро когось привітати, у вас є нагода заробити трішки українських гривень або солодощів. До речі, такі дитячі походи в чомусь аналогічні американському Хеллоуїну. Ще одна українська традиція – святити воду у Водохрещення і віра в її чудові цілющі властивості у ніч напередодні. З самісінького рання вбираємось удома в Чистий четвер (напередодні Пасхи). Обов’язково фарбуємо яйця і випікаємо пасхальні калачі до Великодню. Вшановуємо померлих у поминальний день. Проводжаємо зиму та зустрічаймо весну на Масляну. Освячуємо поля і прикрашаємо дім квітами та травицею на Трійцю.

«Звичай» та «звичка» в українській мові спільнокореневі. Це – складова нашого повсякдення, яку ми вбираємо з молоком матері, зі співом коханої бабусі або з легендами, котрими так багата наша земля. І ми завжди раді поділитися з гостями країни веселими українськими звичаями, запросити їх до народних святкувань на Масляну чи то на Купалу, подарувати неймовірно красиві весільні пісні, оберег чи вишитий рушник, піднести чарочку з короваєм або пригостити смачною обрядовою їжею – млинцями, кутею, пасками. І розділити з вами радість єднання. Країн, часів, людей.

Наші гості відразу помічають головну закономірність: традиції в Україні тісно пов’язані з побутовим, календарним та релігійним життям. І це цілком природно. Адже безліч українських традицій і подій, як і у багатьох народів, були пов’язані із сільськогосподарським календарем. Обжинкові пісні, зимові колядки чи то радісні веснянки здавен супроводжували сезонні роботи. Неможливо було представити тяжку працю без господарських магічних ритуалів, а відпочинок без маскувань, розваг чи то ритуальних поздоровлень і обходів. Природна гостинність і життєрадісність передавалися з поколінь в покоління саме через ці повсякденні українські звичаї.

Сім’я для українців дуже важлива. І звичайно, що її народження та існування супроводжується багатьма українськими ритуалами та обрядами, українськими звичаями і традиціями. Засилання сватів і заручення, умовини і покривання (перехід із дівочості в заміжнє життя), дивіч-вечір чи весільний поїзд, запросини та весільний поход з багатьма викупами нареченої – майже всіх цих веселих складових із задоволенням дотримуються наші сучасники. До речі, наші дівчата дуже, як то зараз кажуть, толерантні: якщо їм не подобається майбутній чоловік, то вони, згідно з українським звичаєм, винесуть сватам гарбуза. А молоді так вшановують батьків, що тричі кланяються їм після підношення калача із сіллю. Одним словом, недарма обряд вступу до шлюбу в нас називають весіллям: це ж дійсно весело!

Ми , українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі . У нас на Україні вже була національна культура, і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури .

Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим ; це була зустріч якщо не рівних, то близьких потугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської культур. Але ми до цього вже так звикли, що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях староукраїнське і де починається християнське . Бо староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня - без писанки, Святої Троїці - без клечання, навіть називємо це останнє свято «Зеленими Святами». Всі ми відзначаємо свято Купала, на «Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік на «Катерини» кличемо долю, а на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка дівчина не ворожила , чи вийде заміж цього року? Нарешті, діти , бавляться весною, співають :

«А ми просо сіяли , сіяли ,

Ой , дід-Ладо , сіяли , сіяли ...»

Співають подібне і дівчата , ведучи хоровід :

«Ой , дід , дід і Ладо ...»

Все це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша традиція . Кутя - це символ урожаю , писанка - це символ народження сонця . Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили) разом із воскресінням природи - від русалок , мавок , перелесників ...

Купала - це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими атрибутами . Ладо - це поганський бог кохання і плодючості .

На час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись ,ще до християнства на Україні припадало свято зимового повороту сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і тепер маємо в різдвяних звичаях цілу низку дохристиянських елементів , що мали своїм призначенням накликати добрий врожай у наступнім році , багатство і добробут у дім господаря , щасливі лови для мисливця , весілля для дівчини та щасливу мандрівку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча. Всі стихійні сили природи умиротворяються та закликаються , щоб не діяли на шкоду людям і худобі .

Про все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку християнських часів на Україні це виявляється і у звичайних обрядах, як ось : дванадцять полін, дванадцять святвечерніх страв, закликання на вечерю мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів, дідух на покутті , сіно на столі .

Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини , віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.

Різдвяні традиції в Україні

Різдво на Україні святкують 7-го січня за Григоріанським календарем, як і в багатьох інших країнах, де сповідують християнство.

За часів існування Радянського Союзу, Різдво офіційно не святкували в Україні. Натомість комуністична партія намагалася замінити Різдво святом Нового Року. Але люди не забули власні традиції. Після набуття статусу незалежної країни в 1991 році в Україні розпочали святкувати Різдво також офіційно.

В Україні існує багато різдвяних традицій. Вони різняться в залежності від регіонів країни.

В більшості регіонів України люди напередодні Різдва влаштовують т.зв. "Вертеп" (з давньогрецької - печера). Це сцени з біблійних розповідей про народження Ісуса. Вони показують маленького Ісуса в яслах, Марію, волхвів, що принесли дари, та зірку над Віфліємом. Вертепи влаштовують у громадських місцях, зазвичай біля або всередині церков. Вночі всередині вертепів ставлять свічки для того, щоб люди, що прийшли на нічну службу, могли все бачити.

Переддень Різдва в Україні називають Свят Вечором, або інколи - Святою вечерею. Люди зазвичай готують смачні страви на цей вечір. На столі повинно стояти щонайменше 12 різних страв. Обов'язково повинна бути кутя, ритуальна страва, яку готують з пшениці та спеціального сиропу, що містить рідкий мед, мелений мак, родзинки та інколи грецькі горіхи.

Для цього вечора люди встановлюють та прикрашають ялинку в квартирах (інколи їх називають новорічними ялинками). У деяких регіонах західної України існує традиція прикрашати стіл дідухом, снопом пшениці чи вівса спеціальної форми: з чотирма ногами та великою кількістю вузлів, що символізує добробут на наступний рік.

Святого Миколая (Санта Клауса) називають дідом Морозом у всіх регіонах країни та вважають, що він приносить подарунки під ялинку в цей вечір.

Також в деяких регіонах люди роблять різдвяні прикрашені яйця, що дуже схожі на пасхальні, що називаються писанки.

Свято Хелоуін не святкують в Україні, але є деякі різдвяні традиції дуже схожі на традиції хелоуіна. Цього вечора діти ходять до сусідів з бенгальськими вогнями, сіючи зерно та кольорове насіння. Вони бажають людям міцного здоров'я та рясного врожаю на наступний рік та просять за це гроші. Також вони виконують різдвяні пісні, що в різних місцевостях України називаються колядки або щедрівки, а саме:

"Радуйся, радуйся, земле. Син Божий народився"

"Добрий вечір, щедрий вечір.

Добрим людям на здоров'я"

Наступного дня в деяких селах на західній Україні люди влаштовують народні гуляння, що швидше за все, походять від язичницьких традицій. Вони одягаються в шкіри чудовиськ з рогами та бігають по селу, намагаючись налякати людей. Після цього вони біжать до певного місця на окраїні села, де відбувається головна частина свята: вони борються зі всіма мешканцями села та врешті решт залишаються переможеними. На великому вогні спалюють пугала. Всі люди танцюють навколо цього багаття. Це символізує боротьбу добра та зла, та що добро перемагає зло протягом наступного року.

Символізм українських яєць, що готуються на Паску

Українські Пасхальні яйця є надзвичайно символічними: символізм власне яйця, символізм прикрашення та символізм кольору. Чому це яйце стало одним з найголовніших елементів системи язичницьких вірувань? Це нескладно зрозуміти. Яйце все-таки є символом народження - воно є джерелом життя. Саме нове життя, джерелом якого є яйце, було таємницею для язичників, що згодом використовували яйце у своїх ритуалах.

Жовток яйця нагадував їм сонце, що вважалося наймогутнішим природним явищем. За однією з легенд, птахи були улюбленцями бога сонця, оскільки лише вони могли літати в небесах. Люди, будучи простими смертними створіннями, не могли літати, але вони могли збирати яйця, що викликали в них асоціації, пов'язані з всемогутнім богом сонця. До того ж, з яйця з'являвся півень, який, за їх віруваннями, мав силу кожного ранку збирати сонячне світло. З приходом на Україну християнства яйце стало важливим елементом Пасхальних ритуалів, що були пов'язані з розповсюдженням нової релігії, та велика кількість легенд, що передавалися з покоління в покоління протягом століть, розповідали історію походження Пасхальних яєць. Коли Ісус помирав на хресті, кров, що яким стікали його рани, падали на землю. Навісці падіння крапель крові з'являлися червоні Пасхальні яйця. Марія, мати Ісуса Христа, стояла поряд його хреста та плакала. Ті червоні Пасхальні яйця, на які були пролиті її сльози, перетворювалися на прикрашені Пасхальні яйця. Люди зібрали яйця у хустки та пішли до Понтія Пілата, що благати про дозвіл поховати її сина. На своєму шляху до Понтія Пілата Марія віддавала дітям, яких зустрічала, по яйцю та проголошувала настанови жити в мирі. По приході до палацу Понтія Пілата Марія втратила свідомість, Пасхальні яйця з її хустки покотилися по всьому світі, і з того дня люди з різних країн прикрашають яйця напередодні Паски та дають їх одне одному, як проголошення любові та миру. Таким чином народний язичницький ритуал увійшов до системи християнського вірування.

Шостого травня святкуємо День святого Юрія.

Святий Юрій вважається покровителем хліборобства і скотарства у всіх християнських народів. Він загинув у Нікомедії (Мала Азія) у 303 р. В іконописі св. Юрій зображується лицарем на білому коні зі списом у руках, яким він забиває дракона. За християнською легендою, Юрій врятував дівчину в Лівії, яка була принесена у жертву драконові, переносно язичницькому обрядові.

Цей день у нашого населення завжди у великій пошані. Вважається, що на Юрія "весна сходить на землю", а сам святий цього дня "відмикає землю".

В день святого Юрія відбуваються традиційні обходи полів: громада у повному складі іде в поле і там священик відправляє молебень, а люди проказують спільні молитви за врожай. На Уманщині дівчата ще й плетуть вінки, святять їх у церкві, а потім, ідучи в поле, кладуть їх на хоругви, щоб жито родило. Іноді також вдягають на голову, аби вона не боліла. На Волині священик править молебень над полем кожного господаря окремо, кропить свіжу зелень свяченою водою.

На Поділлі люди обідають на полях і те, що залишилось від Великодніх свят, закопують, щоб жито родило. На Херсонщині звичаєм було відправляти Богослужіння на полі, потім співати хором, після чого там же обідати. Після обіду відбувалися розваги, в яких брали участь як старші, так і маленькі українці.

На Юрія існує звичай обливати водою пастуха, щоб накликати дощ.

Колись наші предки в цей день до схід сонця збирали росу і хворі промивали нею очі, дівчата вмивалися - "на красу", старші люди мочили голову - "щоб не боліла", господині  кропили цією росою домашню птицю - "щоб плодилися курчата".

Проте основний захід цього дня - це перший в році вигін худоби на пасовисько. Женуть худобу цього дня свяченою вербою - галузкою, що її святили на Шуткову неділю. В різних місцевостях України цей обряд відрізняється: на Харківщині перед худобою господар розстеляє червоний пояс і переганяє через нього худобу; на Київщині замість пояса на дорозі стелять глечики з протягнутим через вушка ланцюгом і замикають його колодкою - "аби худобу не зачепив ні хижий звір, ні злодій"; на Слобожанщині, виганяючи корів, виголошують замовляння проти вовків; на півночі України господар стелить кожуха вовною догори, кладе кілька крашанок з Великодня і через усе переганяє худобу; на Прикарпатті господиня годує коровам залишки свяченої паски - "на щастя", а господар оздоблює ворота, через які ітиме худоба, зеленим гіллям квітучого терену; на Гуцульщині газди розкладають ватри і поміж ними, як крізь ворота, проганяють худобу на пашу.

За народнім віруванням, у день святого Юрія звірята з одного гнізда сходяться докупи і розмовляють між собою, а потім знову розбігаються світами. Існує повір'я, що "не годиться в цей день відбирати у звіра те, що він схопив, бо то йому святий Юрій призначив", кажуть, що "вовк - то Юрковий собака".

В народі вірять, що в день святого Юрія починає співати соловейко і вперше кує зозуля. Дівчата в цей день ворожать на женихів. Почувши зозулю, дівична питає, чи довго їй залишатися в батьковій господі. Якщо зозуля більше не куватиме, то дівчина цього року вийде заміж. Якщо куватме, то треба рахувати, скільки разів, - стільки років ще чекати їй заміжжя.

На фото: Скульптура Юрія Змієборця роботи геніального українського митця Іоанна Пінзеля на фронтоні собору Святого Юра у Львові.

Народні прикмети

Як дощ на Юр'я, то буде хліб і в дурня.
Якщо в день святого Юрія сховається в житі ворона, то буде врожайне літо, а як горобцеві по коліна, то буде лиха година.
Якщо чути голос птаха або гримить під час молебня в полі - погана прикмета на врожай.
Редьку треба сіяти на Юрія - соковита буде.
Як на Юрія стала буря, то буде мокре літо.
На Юрія дощ - на худобу легкий рік.
Як ґава до Юр'я у житі сховається, то буде жито.
На Юрія посади редьку, то вроде, як кулак.
На Юрія мороз - уродиться овес.
Коли до Юрія закує зозуля на голе дерево, то буде голодне літо, а як на піст, то буде поліття.
Як хто, вперше почувши зозулю, має гроші в кишені, то матиме гроші цілий рік.
Після Юрія не можна сіяти маку, гарбузів і кукурудзи, бо пізно і майже нічого не вродить, малий врожай буде.
Закувала зозуля до Юрія - на поганий врожай.
Якщо хрущі з'являються у великій кількості, то це ознака доброго врожаю на просо.
Як є багацько хрущів на дереві, то буде того року гречка і просо, буде врожай.
Як багато хрущів навесні, то літо буде гарне, не дуже дощове, а може бути і посуха.
Якщо хрущі з'явилися заскоро, ще у квітні, то травня чекай дощового.
По кульбабі можна взнати погоду, бо перед похолоданням квіточки в цієї рослини завжди закриваються.

Різдво

Одним з основних українських звичаїв є святкування Різдва. У передріздвяний день — 6 січня — святкують Святвечір. Основними стравами на Святий вечір є кутя — рисова або пшенична каша з медом, родзинками і маком, а також узвар — компот із сухофруктів з медом. Усього, за звичаєм, у Святвечір подають 12 пісних страв. А ось 7 січня, на саме Різдво, готують великий родинний стіл. Оскільки піст закінчився, на стіл подають різноманітні м’ясні страви.

За звичаєм, під вечір Різдва юрба колядників ходила з торбами для збору гостинців. Вони вибирали собі головного — Березу (або Березая), латкового (який збирав сало і ковбаси), скарбонаря, хлібоношу, зіркаря (носив зорю), танцюристів, дзвонарів, скрипалів та ін. Коляда тривала кілька ночей, поки не обходили кожен будинок у поселенні.

Масляна

Ще один популярний український звичай — тиждень Масляної. Це свято існувало на Русі ще в дохристиянські часи. Звичай передбачає проводи зими і зустріч весни. Після появи християнства на Русі Масляну відзначають в останній тиждень перед Великим постом. Основні відмінності свята — це млинці й народні гуляння.

У Древній Русі млинець вважали символом сонця, оскільки він, подібно до сонця, теж жовтий, круглий і гарячий, і вірили, що з’їдаючи млинець люди отримують частинку його тепла й сили.
 

Звичай фарбувати яйця — обов’язковий атрибут свята Великодня. Фото: photos.com

Великдень

Свято Воскресіння Господнього або Великдень святкують у перший тиждень після весняного рівнодення і повного місяця. Разом із людьми його відзначає і природа, що пробуджується.

Родинний обід цього дня готують особливо урочисто і прикрашають квітами. Звичай фарбувати яйця — обов’язковий атрибут свята. Також на Великдень існує звичай вітати один одного радісним вигуком «Христос воскрес!», на що відповідають — «Воістину воскрес!» Це привітання висловлює радість віруючих, аналогічну радості апостолів, які дізналися про воскресіння Христа.

Трійця

Згідно з Біблією, цього дня на апостолів зійшла благодать Святого Духа. В Україні свято Трійці відзначають 3 дні — Зелений або Клечальний тиждень, Клечальний понеділок і Богодухів день.

На Зелений тиждень, згідно з повір’ями, треба бути обережними, оскільки це день активності потерчат, мавок, русалок та іншої нечистої. На Зелений тиждень, за українськими звичаями, дівчата ворожать. Вони йдуть до ставка і пускають вінки за водою, і якщо вони зійдуться, то вважається, що дівчина в цьому році має вийти заміж. У Зелений тиждень також відвідують на кладовищі своїх померлих родичів.

У Клечальний понеділок після церковної служби, за традицією, освячують поля, щоб Бог захистив їх від пожеж та граду. Діти влаштовують ігри.

Богодухів день особливо відзначають дівчата. Вони організовують різні забави, наприклад, «водити Тополю». Її суть полягає в тому, що вибирають найкрасивішу дівчину, яка й відіграє роль Тополі. Красуню прикрашають вінками так, щоб її ніхто не міг упізнати. У супроводі веселої ватаги Тополя ходить від хати до хати, і господар кожної повинен їй щедро віддячити гостинцями.
 

Один з купальських звичаїв — стрибки через багаття. Фото: Володимир Бородін/The Epoch Times

Івана Купала

Івана Купала, або Іванів день, — є одним із народних обрядових звичаїв. Його історія йде в дуже глибоку старовину. Свято пов’язане з періодом літнього сонцестояння, поворотом сонця до зими. Його відзначають у ніч на 7 липня або за старим стилем 24 червня, коли чарівна краса природи створює казковий краєвид, де і відбуваються магічні купальські забави.

Ніч на Івана Купала, найчастіше дуже темна, а чари в цю ніч особливо могутні. У цю пору, за повір’ями, дозріває багато магічних рослин, які потрібно зібрати до схід сонця. Цілющою є купальська роса, якою, за звичаями, необхідно вмитися.

У цю ніч прокидається «нечиста сила», чути гомін тварин, розпускається папороть, вона займається дивним вогнем, відразу гасне й обсипається. Тому, хто зірве цю квітку, відкриються багатства всієї землі і він отримає всемогутність. Широко відомі купальські ворожіння: дівчата кидають вінки у воду і спостерігають за ними, чий вінок швидше за всіх попливе, та і вийде заміж раніше за інших.

Старовинні звичаї — скарб українського народу та культури. Хоча всі ці рухи, обряди і слова, які складають народні звичаї, на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, але вони віють на серце кожного з нас чарами рідної стихії і є живущим бальзамом для душі, який наповнює її потужною силою.

У різних народів своя спадщина і звичаї, сформовані протягом століть або навіть тисячоліть. Звичаї — це обличчя народу, подивившись в яке ми відразу можемо дізнатися, що це за народ. Звичаї — це ті неписані правила, яким люди слідують повсякденно у своїх найменших домашніх турботах і найбільш важливій суспільній діяльності.